Сб. 25 Травня 2024

Хліб на лінії фронту випікають лише вночі

Хліб у Костянтинівці на Донеччині печуть ночами, щоб на ранок нагодувати військових та тих, хто живе в самому пеклі. Пекарня на лінії фронту допомагає вижити тим, хто не покинув свої будинки. Напівзруйнована будівля, що здається вдень занедбаною, оживає вночі, коли з її розбитих вікон долинає запах свіжого хліба, пише AP NEWS.

Це одна із двох досить великих пекарень, які працюють у контрольованій Україною частині Донецької області. Інші були змушені закритися, оскільки були пошкоджені внаслідок бойових дій або через відключення електрики та газу.

Пекарня у Костянтинівці перебудувала свій робочий час відповідно до ритму війни. Працівники заводу приходять на роботу о 7 годині вечора, щоб заготовити тісто. Вночі проходить випічка. На світанку приїжджають водії вантажівок, щоб забрати свіжі буханці хліба для доставки до міст і сіл, де продуктові магазини зазвичай відкриті лише вранці, коли затихають російські обстріли.

Щодня на заводі випікається близько семи тонн хліба, або близько 17500 буханців. Половина з них іде на потреби українських військових.

Ольга Жовтоножик, жінка років 30, бере круглі заготовки з конвеєра та швидко укладає їх у форми для випічки. Вона дуже серйозно ставиться до своєї роботи.

“Українські збройні сили – наші герої зараз, але наша робота також важлива для життя мирних людей у воєнний час”, – каже вона.

Інша співробітниця пекарні, Олена Нагорна, згодна з нею:

“Ми не боїмося вибухів. Печемо хліб, бо він потрібен нашим захисникам”, – з усмішкою каже вона.

У Дружківці працює ще одна пекарня. Вона випікає булочки, батони та печиво.Але хлібозаводи у Костянтинівці та Дружківці не виробляють достатньо хліба для приблизно 300 000 осіб, які залишаються у контрольованій Україною  частині Донецької області. Підприємці привозять хліб із сусідніх Дніпропетровської та Запорізької областей. Деякі маркети мають свої невеликі пекарні.

Костянтинівський хлібозавод продовжував роботу, попри багато труднощів. У квітні не стало газу, але печі швидко переналаштували на вугілля. Їх обслуговують три опалювачі.

“Це колосальна робота – хлопці працюють по 12 годин на день”, – каже директор пекарні Олександр Мілов.

Олександр перепробував шість марок вугілля, перш ніж знайшов відповідну, з високою тепловіддачею. Однією з переваг вугільної системи є те, що завод не потребуватиме додаткового опалення взимку. А цієї зими в регіоні не буде центрального опалення через відсутність газу.

З наступною проблемою пекарня зіткнулася в червні, коли Росія окупувала місто Лиман на півночі області, де знаходився млин, який постачав борошно на Костянтинівський хлібозавод. Мілову довелося купувати борошно у постачальника в Запорізькій області, яке знаходиться за 150 кілометрів від Костянтинівки.

Додаткові транспортні витрати збільшили ціну хліба. Так само як і рівень інфляції, який в Україні становить близько 20%.

“Доходи людей зменшилися, і зараз люди просто купують дешевші продукти”, – каже Олександр.

Його пекарям навіть довелося змінити рецептуру хліба, щоб ціна залишалася доступною якнайдовше. Інша проблема – брак зерна. 2021 року врожай в Україні перевищив 100 мільйонів тонн. Новий урожай за попередніми оцінками Міністерства аграрної політики становить 65-67 мільйонів тонн. Оскільки Росія атакувала не лише поля, а й зерносховища, деякі фермери вивозять збіжжя на зберігання за кордон. На хлібозаводі у Костянтинівці 20 водіїв щодня доставляють хліб не лише до міст, а й у напівпорожні прифронтові села.

Один із них, пенсіонер Василь Моісеєнко, приїжджає на своїй машині на завод о 6-й ранку і наповнює її ще гарячими буханцями. Він показує тріщину на лобовому склі, яку уламок залишив кілька тижнів тому під час доставки хліба.

“Хто ще поїде? Я старий, мені вже нема чого боятися”, – каже Василь.

Він їде поганими дорогами до села Дилеївка, розташованого за 15 кілометрів від лінії зіткнення. Там швидко вивантажує хліб та їде далі, до іншого міста на лінії фронту. У Диліївці мешкає близько 100 людей, але село виглядає порожнім. Кожні 10-15 хвилин чути звуки артилерії.

Тут проблеми зі стільниковим зв’язком, але мобільний інтернет працює. Продавщиця місцевого магазину пише у сільському чаті, що привезли хліб, та протягом 15 хвилин магазин заповнюється людьми.

Любов Литвинова, 76 років, бере кілька буханців. Вона каже, що частину сушить, щоб зробити сухарі, які зберігає у льоху. А один буханець вона кладе в морозилку, щоб вона довше зберігалася.

“Ми живемо в постійному страху. А якщо вони не доставлятимуть хліба, що ми робитимемо?”, — зі сльозами каже вона…

 


Залишити коментар