Ринок землі, дотації, послання новим кураторам: про що наостанок говорить екскерівник ліквідованого МінАПК Трофімцева
Ср. 16 Жовтня 2019

Ринок землі, дотації, послання новим кураторам: про що наостанок говорить екскерівник ліквідованого МінАПК Трофімцева

вересня стало “днем прощання” не тільки для любителів творчості Михайла Шуфутинського. В Україні свій календар перегорнуло і міністерство агрополітики, ліквідоване в цей день новим Кабміном. Відомства не стало, але питання залишилися. В якому стані справи АПК були передані новим кураторам, в ексклюзивному інтерв’ю УНН розповіла колишня в.о. міністра Ольга Трофімцева.

Серед головних тем дискусії: доцільність ліквідації міністерства АПК, зняття мораторію з ринку землі, “перевірки Зеленського” в агросекторі, сировинний експорт України і послання новим управителям однієї з найприбутковіших сфер в країні.

Як останній керівник уже ліквідованого міністерства АПК, на Ваш погляд, чи доцільне таке рішення влади?

На скільки я розумію, це такий загальний підхід оптимізації структури центральних органів влади в Україні. Скажімо, я дуже сподіваюсь, що це не просто зроблено, щоб реформу робити державної служби як самоціль, а є дійсно якісь у нової команди, у нового Прем’єр-міністра бачення і цілі для чого саме це робиться.

Можу сказати свою особисту думку щодо недоречності цього кроку, бо я вважаю, що профільне міністерство в АПК України має бути, це не може бути лише частинкою МЕРТ, тим більше, під назвою сільське господарство.

Я сподіваюсь, що ця реформа дасть якийсь позитивний ефект, але я вважаю, що це було помилкою і чесно скажу, я думаю, що через деякий час міністерство продовольства і аграрної політики в цьому вигляді чи в іншому однозначно буде відновлене. Бо сектор потребує свого особистого лобіста як на внутрішньому ринку, з точки зору лобіювання інтересів на рівні Кабміну, ВР тут в Україні, так і з точки зору міжнародного представлення, зважаючи на нашу експортну орієнтованість АПК.

Чи пов’язано об’єднання МінАПК та МЕРТ з анонсованим відкриттям ринку землі?

Я не є прихильником теорій змови. Не маю такої інформації, тому не можу її ані підтвердити, ані спростувати.

Що стосується ринку землі — це один із найкритичніших моментів. І саме тому, що планується наступного року скасувати мораторій на купівлю/продаж земель сільськогосподарського призначення, на мою особисту думку, ліквідація міністерства або його реорганізація шляхом приєднання не є доречною.

Якраз міністерство і займалося такими важливими питаннями аграрної політики, в тому числі пов’язаними з управлінням земельними ресурсами. І саме тут мав би бути той аналітичний, експертний центр, який спільно з ВР, з аграрним комітетом ВР напрацьовував би відповідні політичні рішення щодо відкриття ринку землі.

Як це буде виглядати тепер в новому форматі – для мене це лишається відкритим питанням.

Кому дістануться наші землі, українцям чи іноземцям?

У придбанні землі зацікавлені і наші українські фермери. Я особисто завжди наголошувала на тому, що це потрібно робити. Ринок землі в Україні це перезріле питання, він є, він є тіньовий, потрібно зараз завести його в цивілізовані юридичні і законодавчі рамки, і дати можливість зокрема і власникам земельних паїв вільно розпоряджатися своїм майном, своєю власністю.

З іншого боку, я продовжую наголошувати на тому, що всі рішення, які стосуються ринку землі України мають бути зваженими, мають проходити публічні дискусії, мають прийматися лише за результатом дискусій з профільними асоціаціями, бо там є представники і найменших фермерів, які мають менше, ніж 500 га землі, і великих агрохолдингів теж, і в них тут будуть можливо різні позиції. Їх потрібно чути всіх і враховувати всі ці позиції.

Хто перший буде на цьому ринку землі? Це буде залежати зрозуміло, в першу чергу, від тієї моделі відкриття ринку землі, яка буде прийнята парламентом. Ми чули з джерел в Офісі президента, що Офіс і партія “Слуга народу” говорять про найбільш ліберальний варіант відкриття ринку землі, тобто відразу і для всіх.

Моя позиція полягає у тому, що це має бути поетапний процес, що на початковому етапі, як мінімум, мають бути певні обмеження і запобіжники встановлені. Якщо за наступні півроку ми не напрацюємо дієві інструменти, аби український фермер мав доступ до довгого і дешевого кредитування на рівні європейської фірми, яка захоче купити тут землі — ми не можемо говорити про рівні конкурентні умови. І це одне із найболючіших питань, яке ми постійно з нашими малими фермерами обговорювали.

Є декілька важливих умов, які мають бути напрацьовані і які мають бути протестовані, перед тим як ринок землі буде відкритий на 100%: юридична простежуваність бенефіціарів іноземних юридичних осіб, які захочуть купувати українські землі, рівні умови доступу до фінансових ресурсів, врахування міжнародного досвіду, який показує, що на початковому етапі відкриття ринку землі країни забороняли доступ іноземцям.

Я вважаю, що в українських реаліях потрібно робити так само: ставити певні обмеження, дивитися, як це впливає на ціну. Бо це є аргументом. Якщо ми обмежимо кількість охочих або коло охочих за рахунок іноземних юридичних осіб, які можуть купувати землю сільськогосподарського призначення в Україні — це вплине на формування ціни. Бо чим більша конкуренція — тим вищою буде, скоріш за все, ціна, яка буде формуватися на земельну ділянку. Тому тут теж потрібно рахувати і дивитися на реакцію ринку.

Треба напевно почати з якихось пілотних проектів — подивитися, як формуватиметься ціна на приватні землі, на землі державної власності, яких у нас теж чимало в Україні. І, відповідно, потім обрати оптимальну модель роботи ринку землі в Україні.

Друга популярна тема в сфері АПК — це так звані “перевірки Зеленського”, які він ініціював через правоохоронців серед отримувачів дотацій. Публічно Президент каже лише про найбільшого виробника курятини “Миронівський хлібопродукт”, та насправді перевіряти почали всіх підряд. Чи є перспектива таких перевірок?

Нас перевіряла Рахункова палата з цих питань. Я чесно скажу, я вважаю, що це не дуже обґрунтована увага до отримувачів державних коштів в рамках програм держпідтримки сектору АПК. Я абсолютно впевнена, що жодних порушень не було допущено. Були прийняті рішення ВР, і відповідно до тих умов, які були прописані в законах, підзаконних актах діяло МінАПК. І це було підтверджено тими перевірками, які були проведені.

Мені трохи прикро спостерігати за цим процесом, бо коли ти їздиш по регіонах, по Україні, спілкуєшся з малими фермерами в першу чергу, заохочуєш їх і кажеш — дивіться, у нас є кошти на відшкодування ставок по кредитах, у нас є кошти на підтримку тваринництва, чи виноградарства, користуйтеся ними, а потім приходять перевіряючі, при чому по черзі, то виникає питання: а як заохочувати далі цих фермерів довіряти державі.

Я вас хочу переконати в тому, що цими коштами, не зважаючи на якісь негативні кліше чи міфи, дуже активно користуються середні і малі виробники, не тільки великі, про яких згадують з якимись політичними мотивами.

Те, що державна підтримка має бути — це так, у нас є підсектори, які є точками зростання, їх треба підтримувати, бо вони дають імпульс для розвитку не тільки АПК і збільшення виробництва якихось видів продукції, вони дають імпульс потім для зростання експорту, для розвитку інших підсекторів. Бо закуповуються якісь засоби виробництва, відбувається позитивна для економіки ланцюгова реакція. Це перший момент.

І другий, я сподіваюся, що нова команда і новий Кабмін збереже цю тенденцію — диверсифікацію структури виробництва в сенсі підтримки малих, мікровиробників. З одного боку, це стимулювання їх виходу з тіні — особистих сільськогосподарських підприємств і ФОПів на селі, з іншого боку, це можливість для них працювати в цивілізованому полі, бути повноцінними учасниками цивілізованих економічних процесів, збувати свою продукцію чи на внутрішньому ринку, чи на зовнішньому. І це збільшення надходження податків до бюджету, ми говоримо про зростання рівня зайнятості, рівня життя на селі, про диверсифікацію можливостей заробляти якісь кошти на сільській території, бо на сьогодні їх не так багато. Це цілий спектр завдань, які ми планували вирішувати. Сподіваюся, що ця держпідтримка буде залишена на наступний рік, завдяки чому наші малі виробники будуть розвиватися надалі.

У багатьох розвинених країнах світу вважається нормальним підтримувати великих агровиробників. Який це ефект дає для країни в цілому і платників податків зокрема?

Якщо ми говоримо про великих виробників, про великі агрохолдинги, які скористалися або планують в цьому році скористатися тими чи іншими видами державної підтримки — дійсно, Верховна Рада прописала правила, що як малі так і великі можуть користуватися держпідтримкою. І тут немає нічого кримінального, бо умови отримання коштів держпідтримки були прописані таким чином, що залежно від розміру інвестицій ти отримуєш від держави певну частку.

І зрозуміло, що у малого фермера обсяг інвестицій буде меншим, а умовно у компанії МХП (Миронівський хлібопродукт) він буде набагато більшим.

Що отримуємо ми від таких великих агрохолдингів? Я зазвичай спростовую кліше, які стосуються великих агрокомпаній, бо ми шукаємо в їх обличчі винних в чомусь, а мені цікаво в чому? Насправді, дуже часто великі агрохолдинги є першими в застосуванні прогресивних технологій на зовнішніх ринках, вони рухають багато позитивних речей і багато в чому є першопрохідцями, за якими потім рухаються і малі виробники також. Тому до таких питань треба підходити зважено.

Якщо говорити про програми держпідтримки на наступний рік, я б їх ще більше фокусувала на мікро і малих виробниках. Це основна категорія виробників, які сьогодні найбільше потребують підтримки.

Великі агрохолдинги на сьогодні мають доступ до іноземних фінансових ресурсів, їм простіше. Але якщо ми говоримо про великі інфраструктурні об’єкти, у нас на сьогодні дуже критичною проблемою є експортна інфраструктура та логістика — там мова йде про серйозні ресурси, це сотні мільйони доларів мінімум.

Відповідно, державі треба думати, як можна підтримати такі інфраструктурні елементи. Якщо великі компанії, наприклад, агрохолдинги, вкладаються у портові елеватори, чи в перевалочні потужності, чи в розширення можливості річкового транспорту, аби розгрузити трохи залізницю і наші дороги, чи в логістичні дорожні компанії, якщо говорити про доставку фурами на кордон — то тут йдеться про більш ефективне державно-приватне партнерство, про те, яким чином держава може хоча б частково приймати участь у таких проектах і допомагати компаніям, бо дуже часто саме вони є рушіями позитивних змін як на внутрішньому ринку, так і зовнішньому.

Україну називають сировинним придатком для інших країн. Успіхів на міжнародних ринках з переробленим продуктом досягнув хіба МХП, експортуючи курятину і наростивши поставки до рівня ТОП-10 світових експортерів. Чому так складно перейти від сировинного експорту до експорту товарів з доданою вартістю?

За 7 місяців поточного року експорт продукції АПК сягнув майже 12 млрд дол., що на 20% більше, ніж за той же період минулого року. Рухаємося, я сподіваюся, до чергового рекорду за підсумками року, у сфері АПК.

Що стосується сировини, ми знаємо, що три наші основні товарні групи, які сьогодні формують кістяк експорту, це: зернові, олія соняшникова та олійні.

Якщо говорити про експорт зернових як сировини, я думаю, нам є чим пишатися, що ми експортуємо досить багато зернових і заробляємо на цьому гроші, тому що це наша, фактично, подушка безпеки з одного боку, з іншого — 20 років тому ми ще імпортували продовольчу пшеницю і не могли забезпечити свою продовольчу безпеку.

Тому це є важливою статтею експорту. І я не бачу нічого негативного в тому, що ми й надалі будемо нарощувати експорт зернових, а не борошна чи заморожених виробів з борошна, наприклад. Тут ми конкурентні, ми можемо конкурувати з найбільшими виробниками цієї продукції в світі.

У нас і погодні умови, і все інше говорить про те, що це наш вид продукції. Ще один важливий аспект — не завжди перероблена продукція дає 100% більше валютної виручки і більший кумулятивний ефект для всієї економіки. Тому тут треба теж дуже зважено підходити до цього і не можна говорити, що давайте ми, умовно, заборонимо вивозити зерно з України, а змусимо всіх тут переробляти його.

Так бути не може, можна вводити якісь інструменти для стимулювання переробки, це те що ми запропонували в нашій секторальній стратегії, яка була затверджена Кабміном в липні цього року.

Чому важко переходити? По-перше, через традиційний устрій економіки, по-друге, просто вирощування і експорт зернових вимагають менше інвестицій, аніж будувати потім переробні потужності і ще третій момент, що стосується експорту переробленої продукції, – дуже часто вже існуюча конкуренція на світовому ринку, в тому числі для переробленої продукції, є надзвичайно високою.

Тобто, заходити на цінові ринки з переробленим продуктом важче, ніж умовно 10 років тому. А з зерновими ми вже себе зарекомендували, у світі всі знають українську пшеницю, кукурудзу, олійні, соняшникову олію, тому це вже наше сформоване обличчя і з будь-яким новим продуктом зараз досить складно, треба цю нішу знайти, де є попит на продукцію, зробити інвестицію в переробку і робити це потрібно за найвищими світовими стандартами, якщо ти орієнтований на закордонні ринки, та й на український ринок також, бо сьогодні ми плюс-мінус працюємо за однаковими стандартами у більшості продуктових груп. І потрібно забезпечити регулярні поставки продукту. Фактично, треба мати регульований ланцюг постачання — від поля до кінцевого споживача, умовно, в Японії.

Підсумовуючи нашу розмову, які б поради Ви дали новим кураторам АПК?

Хотіла б сказати, що швидкість реформ — не завжди якість реформ. Сподіваюсь, що нова команда, дуже поспішаючи із реформами, не буде забувати про те, що вони мають бути продуманими, системними і якісними.

І друге побажання — мати прозорий, системний діалог із галуззю, бо АПК — це дуже потужна галузь економіки України, ігнорувати інтереси стейкхолдерів українського АПК я точно не раджу, однозначно треба з ними спілкуватися і чути їхню думку, тим паче у таких важливих питаннях як ринок землі, як державна підтримка, як розвиток експорту.

 


Залишити коментар