Як бухгалтерка з Тернопільщини стала королевою бджіл у Чорткові
У серці мальовничого Чорткова, де природа сплітає свої чари з буденним життям, Олеся Токарь руйнує стереотипи про бджільництво. Хто сказав, що догляд за бджолами – тільки чоловіча справа?
Ця енергійна жінка довела, що терпіння, ніжність і любов до природи можуть творити дива. Покинувши успішну кар’єру бухгалтерки, Олеся присвятила себе невтомним бджолам, які віддячують їй не лише запашним медом, а й натхненням для створення унікальних продуктів. Її історія – це про сміливість змінити життя, гармонію з природою та магію маленьких крилатих трудівниць.
Від лісових стежок до бджолиної симфонії
Олеся Токарь – корінна чортків’янка, чиє дитинство пройшло в обіймах природи. Виросла на околиці міста, біля лісу, вона проводила канікули серед дерев, трав і пташиного співу. «Ми жили під лісом, і я завжди відчувала себе частиною природи. Жодного гарячого бетону – лише зелень і свобода», – згадує Олеся з теплотою. Цей зв’язок із землею став основою її майбутньої пристрасті.
Здобувши економічну освіту, Олеся 18 років працювала бухгалтеркою, відповідально виконуючи свою роботу. Але доля підготувала для неї несподіваний поворот. Коли її батько вийшов на пенсію, колеги подарували йому бджіл, і він захопився бджільництвом. Однак вік брав своє, і чоловік попросив доньку про допомогу.
«Я погодилася, але, чесно кажучи, боялася бджіл страшенно! Не знала, як до них підступитися, куди подіти руки під захисним капелюхом. Але одного дня я відчула їхню енергію – і моє серце назавжди належить бджолам», – усміхається Олеся.
Спочатку бджільництво було для неї хобі вихідного дня. Вона поєднувала офісну роботу з доглядом за вуликами, але з часом зрозуміла, що її душа прагне більшого. Вибір був непростим, але Олеся покинула бухгалтерію, щоб стати повноправною бджоляркою. Цей крок змінив усе: від рутини до натхнення, від паперів до живої природи. Нині її пасіка – це не просто справа, а спосіб життя, де кожен день наповнений гудінням бджіл і ароматом меду.
Медові скарби Заболотівки
Пасіка Олесі розташована в мальовничому селі Заболотівка, де колись жила її бабуся. Тридцять вуликів, оточені фруктовим садом і квітучим різнотрав’ям, створюють ідеальне місце для створення меду, який не лише тішить смак, а й лікує тіло й душу.
«Моя пасіка стаціонарна, тому мед у нас із різнотрав’я. Його смак і користь залежать від сезону, але саме це робить його унікальним. У ньому – весь спектр вітамінів, які дарує природа», – пояснює Олеся.
Її продукція – це справжнє мистецтво. Окрім запашного меду, Олеся виготовляє пилок, прополіс, мило ручної роботи, воскові свічки та крем-мед із натуральними добавками, як-от ягоди чи горіхи. Її смаколики стали справжньою візитівкою Чорткова. На ярмарках і в місцевих магазинах за ними шикуються черги, а клієнти з інших міст щороку повертаються за її цілющим медом.
«Люди знають, що мій мед – це не просто продукт, а частинка природи, зібрана з любов’ю», – каже бджолярка.
Та Олеся – не лише майстриня бджільництва, а й любляча мама, донька та дружина. Її родина – головна підтримка. Батько, чоловік і старший син завжди поруч, коли настає час качати мед. Цьогоріч до команди долучилася й молодша донька, яка попри початковий страх швидко освоїлася на пасіці.
«Чоловік нині захищає нашу країну, тож багато роботи взяли на себе ми з донькою. Вона боялася, але тепер працює, як справжня бджолярка», – із гордістю розповідає Олеся.
Секрет успіху Олесі – у гармонії з бджолами. Вона переконана, що ці комахи відчувають настрій і наміри господаря.
«Бджоли люблять спокій, ніжність і повагу. Вони не терплять різких запахів, алкоголю чи гучних звуків. А ще вони не люблять темний чи волохатий одяг – мабуть, бачать у ньому ведмедя», – сміється Олеся.
Вона вчить, що бджоли – це не просто комахи, а партнери, які віддячують за турботу. Її досвід підтверджує: жіноча дбайливість і ніжність додають меду особливого, витонченого смаку.
Олеся також активно ділиться знаннями з іншими. Вона згадує, як сама вчилася бджільництву з нуля під наставництвом досвідченого пасічника. Тепер вона сама дає поради новачкам, адже в Чорткові діє активна спілка бджолярів, де обмін досвідом – традиція.
«Раніше бджільництво передавалося від майстра до учня. А тепер є навіть спеціальність у навчальних закладах – це великий крок уперед», – радіє Олеся.
Її мрія – щоб дітей у школах учили не боятися бджіл, а поважати їх.
«Бджоли – це маленькі дива природи. Вони вчать нас бути уважними, спокійними й люблячими. І я щаслива, що можу бути частиною їхнього світу», – підсумовує Олеся Токарь, жінка, чиї руки творять медові шедеври, а серце б’ється в унісон із гудінням бджіл.
Зоряна ДЕРКАЧ
Читайте також: Юний агроном з Чернігівщини вирощує майже 300 сортів томатів.
Залишити коментар