Пт. 15 Листопадаа 2024

Корова-втікачка привела господарю з лісу теля

Фото: Високий замок.

Усі знають, що означає для селянина корова. Це значно більше, ніж молоко-сметана-сир. Часом рогата годувальниця ще й заміщує господареві близьку людину, у складні часи приносить йому розраду, заспокоює. Втрата корови — справжнє горе…

Тож можете зрозуміти стан пана Ґєника зі села Стан­ківців на Стрийщині, коли недавнього дня не дочекався з вигону своєї улюблениці. Зран­ку пішла туди пастися, а додому так і не повернулася. З відчаю опустилися руки.

Корова ця знаменита на всю округу. Дає за раз ледь не по відру молока! А ще дуже смир­на, ласкава. Бувало, її власник з кимось на вулиці розмовляє, а вона прийде до свого опікуна, покладе йому голову на плече, замружить очі і насолоджуєть­ся товариством. У такий спосіб виказує пану Ґєнику свою вдяч­ність. А все через те, що два роки тому він викупив її у неміч­ного, хворого дядька. Той уже не мав сил її доглядати, тому жила вона майже упроголодь. Після того, як потрапила у стайню но­вого ґазди, життя її змінилося в інший, кращий бік…

І ось — на тобі: пропала ко­рова! Її зникнення не тільки для ґазди — для всього села — ста­ло надзвичайною подією. Разом з паном Ґєником шукати пропа­жу пішли його сусіди, знайомі. Де тільки не ходили — нема ко­рови! Найперше подумали про злодіїв, що це їхніх рук справа…

Яким же було здивуван­ня, коли через день засмуче­ний ґазда почув від свого зна­йомого: «Дивися-но, ондечки твоя корова з лісу вийшла. І не сама…»

Пан Ґєник глянув і очам сво­їм не повірив: на узліссі скуба­ла траву його корова. А біля неї тупцювало крихітне телятко. Це його недавно корова народила.

Дивина та й годі! Пан Ґєник знав, що його корова — «при на­дії», збирається принести при­плід. Але не думав, що це ста­неться так швидко, адже до останнього дня продовжувала доїтися. Зазвичай корови-поро­діллі за наближення пологів да­вати молоко перестають…

Видно, на пасовиську корову, що називається, прихопило, по­чалися перейми — і вона захоті­ла народжувати у спокійній об­становці, подалі від людських очей. Тому і гайнула у ліс, у важ­копрохідну гущавину.

«Лісове» телятко назвали Знайдою. Разом зі своєю ма­мою воно — у хліві. Можливо, че­рез кілька тижнів піде з нею на пасовисько і вперше у своєму житті спробує зеленої травич­ки — якщо до цього часу вона ще збережеться


Залишити коментар