Від агробізнесу – до лав оборони: історія старшого солдата Іллі Єсіна

Ілля Єсін – талановитий аграрний журналіст, який до повномасштабної війни очолював відділ SMM у медіакомпанії Latifundist Media. Однак, з початком повномасштабного вторгнення російських окупантів, він залишив свою посаду та вирішив стати на захист України.

Наразі Ілля служить старшим солдатом у 117-й окремій бригаді територіальної оборони, забезпечуючи оборону Сумської області. Про мотивувацію взяти до рук зброю з перших днів вторгнення, попередній досвід та багато іншої цікавої інформації він розповідає у своєму інтерв’ю для видання SuperAgronom у межах проекту “Аграрії війни”.

SuperAgronom.com: Ілля, знаю, що твоє знайомство з війною розпочалось значно раніше, точніше 10 років тому на Луганщині.

Ілля Єсін: Так, з «руським міром» я знайомий давно. Ще наприкінці 2013-го брав участь у луганському Євромайдані. Тому став свідком перших подій перед війною. Коли почали заїжджати «туристи» з Ростовської обл. та інших прикордонних регіонів і створювати вже інший рух провокацій з битами, з травматичною зброєю. На Євромайдані в Луганську ми вже не просто виходили покричати «Слава Україні!» та потримати прапори, а ставали з хлопцями в оточення і тримали оборону, охороняли мирних протестувальників.

Добре пам’ятаю перший російський блокпост в Луганській області, можливо, і в Україні. Я тоді їздив на роботу зі Щастя (звідки я родом) в Луганськ. Одного дня бачу — назустріч їде велика колона військової техніки без будь-яких розпізнавальних знаків. Вже в той же день ввечері на вʼїзді в Щастя з’явився «сепарський» блокпост, на якому чергували різні маргінали – колишні місцеві ув’язнені, наркомани і просто бажаючі легкої наживи. Ось такі патріоти «руського міра». Потім у квітні 2014 будівля СБУ в Луганську була захоплена, сепаратисти отримали зброю, а далі вже все з часом переросло в АТО, почалася війна.

На той час я хотів йти воювати добровольцем, але не склалося в першу чергу через те, що потрібно було терміново вивозити свою сім’ю. Людей з мого оточення, з якими я підтримував Майдан, які мали проукраїнські позиції (я їх називаю українські, нормальні позиції), почали забирати «на підвал». Люди просто почали зникати. Тому ми з родиною виїхали до Сум з надією, що це все ненадовго.

SuperAgronom.com: Чи відчувались проросійські настрої на той час?

Ілля Єсін: Був якийсь відсоток, але точно не переважна більшість, як звикли всі думати. Звичайно, були ті, хто чекав на росію. Але в першу чергу заворушення підтримував ненадійний контингент, якщо можна так сказати. Люди, які відчули, що можна заробити, яким дали зброю і вони могли відбирати авто, гроші тощо. Проте ця романтика швидко скінчилась, коли в червні 2014 р. ЗСУ звільнили Щастя.

Більшості було однаково: буде росія чи Україна. Вони мали свій власний обмежений світ, якась стабільність. Мовляв, мене «політика» не стосується. Хоча як може не стосуватись, якщо приходять до тебе додому і кажуть, як жити! З 500 тис. населення в Луганську на Євромайдан в кращому випадку виходило близько 1000. А більшість все обговорювали на кухнях вдома. Тому зараз потрібно нести відповідальність не тільки за діяльність, а й за бездіяльність.

Але хочу акцентувати увагу ось на чому. Не в проросійських настроях справа, і не в тому, що в Луганську типу були за росію і туди прийшла росія. Як показала практика в 2022 р., — росія прийде туди, куди вона захоче, незалежно від регіону. А от яку дадуть відсіч — це вже інше питання.

SuperAgronom.com:  Не вірив, що почнеться повномасштабне вторгнення?

Ілля Єсін: Ні, чекав, що будуть провокації, якісь теракти. Але, щоб ось так полізли нахабно, то ні.

SuperAgronom.com: Коли приєднався до оборони Сум?

Ілля Єсін: 24 лютого приєднався до ТрО, військкомати вже не функціонували на той час. Я пробив, де базуються наші хлопці, і пішов туди. На той момент з кількох напрямів в Сумську область зайшли тисячі одиниць російської техніки, обласний центр опинився в оточенні. Перший бій давали саме в місті Суми. Наша група тоді тримала оборону в Сумському артилерійському училищі. Ввечері там спалили техніку, знищили групу окупантів, які їхали через місто. Не тільки тероборона брала там участь в боях, велику частину роботи взяли на себе десантники 81-ї окремої аеромобільної бригади. Вони були основною рушійною силою.

SuperAgronom.com: Яка зброя була?

Ілля Єсін: Стрілецька зброя, автомати, кулемети, бандера-смузі. Пізніше відкрили склади — і кому що дісталось. Ну, а через пару днів ми зайняли позиції на кордоні міста. Завдання було не пропустити ворожі колони, знищувати ДРГ. Загалом у той час відловлювали багато диверсантів, деякі з них приїхали в місто завчасно і готувались до військових дій.

Взагалі, з Сум ще десь 23 лютого повиїжджали СБУ, поліція, місцева та обласна влада, прикордонники. Місто було кинуте на місцевих жителів, які самостійно забезпечували роботу адміністрації, поліції і т.д. Кацапи думали, що легко окупують місто і все. Сумчани показали козацький драйв, як один великий кулак відстояли місто.

SuperAgronom.com: Де ви базувались?

Ілля Єсін: З перших днів у Сумах наш штаб розташовувався в приміщенні офісу одного з дилерів с/г техніки. Були там приблизно місяць. Там дуже дорога техніка розміщувалась під відкритим небом, і дивом туди нічого не прилетіло.

Наступне місце розташування було на закинутій фермі, поряд вирощували поросят, недалеко — овець. Пізніше, де копали бліндажі та укриття, — довкола поля кукурудзи, пшениці. Тобто військова справа й агро перепліталося весь час. Може, і не звертав би на це уваги, якби не моя робота.

SuperAgronom.com: Які відчуття прийшли в перші дні?

Ілля Єсін: Спочатку було відчуття, що це все нереально. Транспортний колапс, черги до аптек і магазинів, люди біжать з валізами… Але я йду і бачу, як на озері сидить чоловік і просто ловить рибу… Якщо є такі люди, то все буде добре (сміється, — ред.). Тому потрібно було зібратись і діяти. А коли вже одягнув військову форму, отримав зброю, то відчув спокій. Далі ми просто виконували свою роботу. Звичайно, був адреналін на тлі вибухів, стрілкотні, але вдома зі стрічкою новин мені було би страшніше.

Також стресу додавало те, що не знав, що з моїми рідними на Луганщини. Атакувати Щастя почали ще 22 лютого. Зв’язку кілька тижнів взагалі не було. Тому те, що приєднався до оборони, якось допомагало морально.

SuperAgronom.com: Як опишеш організацію цієї роботи. Наскільки була злагодженість чи, навпаки, хаос?

Ілля Єсін: Рух, як у мурах. З першого погляду все незрозуміле, хаотичне, але впорядковане в певну систему. Якісь випадкові люди, із різних сфер, які ніколи б у мирному житті не зустрілись. Народ дуже «різношерстний» і було важко в побутовому плані також. Але всіх тримало, що відступати не можна. Ми захищаємо свою країну, дім, сім’ї.

В підрозділі були хлопці, що пройшли АТО, були колишні прикордонники. Багато і таких, як я, які уперше взяли автомат в руки.

Вистояли, не допустили окупації. Але ціна також висока. Багато було поранених, з контузіями, на щиті… Взагалі ця тема болюча, бо страждали не тільки ті, хто захищав місто, а й багато цивільного населення.

SuperAgronom.com: Поговоримо про сьогодення. Ти зараз на прикордонні Сумщини. Які завдання і робота тут?

Ілля Єсін: Захищаємо кордон, будуємо фортифікаційні споруди, тобто лінію оборони. Щодо реалій, то буває 24 години постійно йде обстріл. Тримаємо оборону, не допускаємо прориву ворожих ДРГ, при можливості знищуємо російські «шахіди», дрони…

Маю сертифікат оператора БПЛА, близько року літав на дроні DJI Mavic 3. Були цікаві задачі саме по патрулюванню кордону, аеророзвідці, трохи коригував міномет, СПГ і т.д. Мені це подобалось.

Все прикордоння зараз дуже сильно обстрілюється артилерією, дронами-камікадзе, авіацією, КАБами і т.ін. При цьому захист кордону з росією за ці 10 років війни на жаль залишає бажати кращого.

SuperAgronom.com: Не плануєш пов’язати своє життя з військовою справою?

Ілля Єсін: Робити військову кар’єру точно не планую. Але розумію, що ця військова історія зі мною вже на все життя. Тому хотів би в майбутньому бути причетним до допомоги військовим. Наприклад, моє хобі туризм підключити в якусь із програм реабілітації ветеранів. На основі цього допомагати людям, які пройшли гарячі точки. Може, це буде психологія або військова журналістика… Бо, скажу чесно, я не уявляю зараз як прийду і повністю занурюсь в цивільне життя і роботу, забувши цей досвід.

SuperAgronom.com: Скільки ти років був в агрожурналістиці? Якось цей досвід допомагає в комунікації?

Ілля Єсін: 7 років працював в аграрних ЗМІ. Побував в усіх областях України, скільки відвідав господарств — навіть не скажу. Це фермери, агрохолдинги, багато підприємств із переробки с/г продукції. Плюс закордонні відрядження на сільгоспвиставки, виробництва с/г техніки, ферми.

Спілкування було різноманітне, тому і тут цей досвід допомагає знайти спільну мову ну дуже з різними людьми.

SuperAgronom.com: Що затягувало в цій роботі?

Ілля Єсін: Найперше, це те, коли бачиш, наскільки люди закохані у свою справу, як горять у них очі. Це не просто заробляння грошей. Наче і скаржаться, що того чи іншого не вистачає, але коли розповідають про пшеницю чи корів, у них очі закоханих людей. Хотілося б, щоб у багатьох було ставлення до своєї справи, як у аграріїв.

Є навіть декілька військових історій, пов’язаних із цим. Я не знаю, чи це фаталізм, чи відданість своїй роботі. У нас позиції недалеко від полів. Їде трактор з плугом, починає орати. Ми до нього вибігаємо: «Що ти тут робиш? 3 км від кордону. Нічого, що частково тут заміновано, все прострілюється?» Відповідь: «Та мені директор сказав, що все нормально, з вашими домовились, і табличок про міни немає… Треба діло робити».

Так само і збирання врожаю. Іде щільний обстріл, гримить, ми в укриттях. А людина на комбайні збирає просо…

Взагалі, нам часто допомагають фермери: доставка води, запрошують на господарство привести себе до ладу тощо.

Незважаючи на небезпеку, обстріли, все одно будуть сіятись і тут, на кордоні. Це для них сенс життя.  Дай Бог, щоб все з ними було в порядку.

SuperAgronom.com: Зв’язки з агроспільнотою допомогли в чомусь?

Ілля Єсін: Так, це окрема тема. Бо в перші місяці щось дістати було дуже важко, але знайомства з аграріями дуже допомогли. Наприклад, Михайло Петров (директор підприємства компанії «Кернел» «Придніпровський край», — ред.) надіслав класні бронежилети і турнікети для підрозділу, дуже допомогла гуманітаркою Дарина Козоріз (фонд UA Resistance Foundation), Діна Сапич («Credit Agricole Bank», — ред.), Яна Боброва (директорка благодійного фонду Peli can live, — ред.). І ще багато людей саме з агросфери, за що я дуже вдячний. Всіх відразу не згадаєш, але та допомога і турбота була надважливою.

SuperAgronom.com: Що морально допомагає витримувати бойові будні?

Ілля Єсін: Почав писати короткі дитячі казочки, військові байки-мамайки (бо в мене позивний Мамай), якісь нотатки, злі думки… Це як терапія. Але мемуари про війну писати не буду. Стараюся це забувати. Є такі важкі речі, які не хочеться нести додому. Коли сьогодні з людиною каву п’єш, а на наступний день диверсанти його розстріляли… І такого дуже багато.

SuperAgronom.com:  Що слугувало мотивацією для тебе?

Ілля Єсін: Все дуже просто. Прийшло чітке усвідомлення, що нас хочуть знищити. Я не хочу, щоб нас знищили. Тому раціональним рішенням було взяти в руки зброю і захищатись. Я в цілому всю Україну сприймаю як дім, від Луганська до Ужгорода, від Сум до Одеси. Тому захист свого дому і є мотивацією.

SuperAgronom.com:  Дякую за приділений час. Бережи себе!

Джерело: ArgoTer