“Ключ Поділля”, або Таємниці Язловецького замку

Поряд з унікальними об’єктами, які увійшли до Національного заповідника «Замки Тернопілля», особливе місце займає один з найбільш колоритних та неповторних замків Галичини та Поділля – Язловецький оборонно-фортифікаційний комплекс XIV—XVIIІ століття, який без перебільшення вважався «ключем Поділля». Цей замок – один з найдавніших і найбільш укріплених на Поділлі поряд з Кам’янець-Подільським. Він був форпостом на південно-західних кордонах Поділля, заволодіти «ключем» від якого означало мати доступ до нових територій.

Його ніколи навіть не намагалися здобути татари

Замок знаходиться у селі Язловець Бучацького району. З давніх часів він перебував у власності родини Бучацьких, гілка яких обрала  собі прізвище Язловецькі за назвою населеного пункту. Наразі немає єдиної думки щодо походження назви села (колись містечка). Однак існують такі версії і легенди заснування Язловця: Перша: від слів “яз” і “ловець”. Яз — густий частокіл, загорожа у вузькому місці з неширокою прогалиною для проїзду. Ворота охоронялися, щоб на певний час затримати “незваних гостей” і подати знак небезпеки у навколишні поселення. На чатах стояли досвідчені і хоробрі “ловці”. Друга: в гарній улоговині над річкою Вільховець проживав колись Ясько Ловець.  Його слава , як знаменитого знахаря, притягувала сюди людей з країв далеких і близьких, які шукали порятунку від хвороби. Вдячні люди називали це поселення в честь знахаря і порадника – “Язловець”. Третя: місце і стоянка овець — “Ясло – овец”. І, нарешті, четверта: місцевість була сприятливою для полювання і рибної ловлі. Місцеві жителі часто заходили далеко від поселення і на запитання: “Звідки ти?”, відповідали: “Я з ловців”.

За міцністю замок у Язловці зараховувався до найбільш укріплених фортець краю. Його ніколи навіть не намагалися здобути татари, не спокушалося на нього і козацьке військо. Проте через недбальство командирів, які керували оборонцями, замок двічі здавали майже без бою туркам – у 1672 та 1676 роках.

Гіпотетично, перша фортеця, спорудження якої припало вже на другу половину ХІІІ століття, була дерев’яною з однією кам’яною оборонною баштою. Замок був п’ятикутним, нерегулярним в плані, що обумовлено складним рельєфом місцевості. З заходу його захищало скелясте урвище, зі сходу – широкий рів. У гострому західному куті п’ятикутника знаходилась квадратна сторожова башта. Брама розташовувалася у північно-західній стіні, а до північної стіни примикав житловий будинок з криницею. Твердиня була побудована на торговельному шляху зі Львова на Молдавію, що відігравало важливу роль у історії краю. У 1448 році власник Язловця Теодор Бучацький зі східного боку прибудував нові оборонні мури. При чому план попередніх оборонних споруд був збережений: оновлений замок так само мав форму видовженого п’ятикутника, у східному куті якого знаходилася квадратна башта. До східної стіни первісного замку добудували житловий будинок.

Найпотужніша серед замкових башт України

В середині XVI століття господарем Язловця уже був Юрій (Єжи) Язловецький. У період з 1550 по 1556 роки Юрій Язловецький укріпив твердиню і прибудував з південно-західної сторони замку п’ятиярусну башту-донжон (п’ятий ярус не зберігся), яка і сьогодні вражає своїми розмірами і товщиною стін у 4 метри. За твердженням багатьох істориків, ця башта – найпотужніша серед башт усіх замків України! У башті влаштували потрійні бійниці для ведення перехресного вогню, а на місці колишнього рову збудували двоповерховий будинок з наскрізним проїздом. В’їзна брама розміщувалася на рівні третього ярусу башти-донжона, куди можна було попасти через кам’яний майданчик та підйомний міст. В’їзд був прикрашений порталом з родинним гербом Бучацьких-Язловецьких, який зберігся до наших днів.

Після смерті Юрія Язловецького замок успадкував один з його синів – Микола Язловецький, а після його смерті у 1595 році містечко перейшло до його рідного брата Гієроніма Язловецького. Микола з Гієронімом розібрали старий будинок з криницею, а в західному дитинці з північного боку прибудували напівкруглу бастею (приземиста  фортифікаційна споруда, призначена для використання вогнепальної зброї)і перебудували західну та північну стіни. Під ними спорудили новий житловий будинок, який розділив замкову територію на два двори. У східному дитинці у 1599 році до південної стіни прибудували каплицю, а до північної – двоповерховий будинок. Від цих будівель до нашого часу збереглася на висоту трьох ярусів північна бастея і один ярус східного корпусу, що складається з чотирьох склепінних приміщень. Гієронім  – останній представник роду Язловецьких. Він був одружений на принцесі Елеонорі Острозькій – онучці князя Костянтина Острозького, який увійшов в історію як ревний захисник православної віри. Проте  Елеонора була католичкою і активно допомагала ордену домініканців, які на той час мали в Язловці монастир з величним костелом Успіння. Дітей у Гієроніма з Елеонорою не було, і після смерті останнього Язловецького у 1607 році Острозька вдруге одружилася з Яном-Юрієм Радзивіллом. Подружжя було останніми власниками, які турбувалися про замок та його величезні володіння. Після їхньої смерті господарі замку неодноразово змінювалися.

У 1643 році Язловець придбав польський коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, а у 1747 році краківський каштелян Станіслав Понятовський – батько майбутнього останнього короля Польщі Станіслава Августа. Кожен із нових власників удосконалював оборону міць споруди і робив її ще більш недосяжною для своїх ворогів. Так, Станіслав Конєцпольський  оточує замок зі сходу, заходу і півдня зовнішнім оборонним поясом – нижнім замком. У свою чергу Станіслав Понятовський зайнявся перебудовою нижнього замку, перетворивши його на палац. І  для цього використав камінь старої фортеці та нову цеглу. Палац має П-подібну форму, великий парадний двір-курдонер, який розкривається у бік замку і з’єднується наскрізним проїздом з парком. Починаючи із XVIII століття,  Язловець поступово втрачає статус торговельного містечка. Із 1777 року власники змінювалися один за одним  -Потоцькі, Грудницькі, Блажовські. Представник останніх, Христофор Блажовський, який не проживав у замку, у  1863 році передав його монастирю Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Засновницею монастиря стала Марцеліна Даровська, яка вирішила присвятити життя Богові.

Протягом 1895-1898 років  на території замку проходять розкопки та дослідження польського ксьондза Жигмонта Козицького, а у 1936 – 1937 роках Язловецький замок досліджує польський архітектор Богдан Гверкен, який в  результаті своїх досліджень видає монографію «Замок Язловецький» .

Будуть ще турніри, будуть і бали

Важкі випробування на долю містечка випали перед початком Другої світової війни і у період воєнних лихоліть. У 1939 році Язловець було окуповано більшовиками, з 1941 по 1944 роках – нацистами, а з липня 1944року воно повернулося до складу УРСР та було переіменовано у Яблунівку. З відновленням незалежності України йому була повернута історична назва Язловець. Із 1946 року палац Нижнього замку використовується як санаторій профілакторій реабілітації для учасників Другої світової війни та хворих легеневого типу (туберкульозний диспансер). В 1989 році ліве та центральне крило замкового палацу передається його колишнім власникам сестрам-непокалянкам, які змушені були покинути монастир в післявоєнний період. Праве крило залишається у власності обласного протитуберкульозного санаторію до цього часу.

Не зважаючи на всі події, які випали на долю замку у Язловці, туристи мають можливість побачити автентичний замок, який крізь роки  та століття не втратив свою велич і могутність. На даний час  на території замку тривають ремонтно-консерваційні роботи під керівництвом Національного заповідника «Замки Тернопілля». В подальшому,  задля збереження історико-архітектурної пам’ятки планується розробити перспективний план співпраці з міжнародними організаціями, щоб створити в Язловці середньовічний рицарський замок – з рицарськими турнірами, середньовічними танцями, балами і прийомами.

Юлія Бунда, 
молодший науковий співробітник
Національного заповідника «Замки Тернопілля»

---

Додав: Гриць Синівець

Джерело: Україна молода