Реформа ринку землі займе 15 років – Тарас Висоцький
Яка модель ринку землі є найбільш відповідною для України. Ексклюзивне інтерв’ю з Тарасом Висоцьким, заступником міністра економіки, торгівлі та сільського господарства. За матеріалами landlord.ua.
– Зараз в обговоренні майбутньої моделі ринку землі в Україні є дві головні «больові точки»: умови допуску до купівлі землі іноземних громадян і питання щодо максимальної концентрації землі в одних руках. Яка модель ринку по цих двох позиціях, на ваш погляд, буде затверджена?
– Ми бачимо, що суспільство чітко висловилося за те, щоб самостійно вирішити питання допуску іноземців. Тобто відповідь на запитання, чи будуть допущені іноземці, через який термін тощо, ми отримаємо за результатами референдуму. Тому зараз можу сказати, що на першому етапі іноземний капітал брати участь у купівлі-продажу землі не буде у жодній формі. Як іноземні громадяни, так і юридичні особи, де є кінцеві бенефіціари-іноземці. Це буде прямо заборонено.
Юридичним особам участь у ринку обмежуватися не буде за умови, що вони є українськими підприємствами, створеними відповідно до законодавства України, і всі кінцеві бенефіціари є виключно українськими громадянами.
– А якщо йдеться про участь у капіталі українських підприємств?
– Це буде також заборонено, і ми будемо прописувати механізми додаткового контролю у цьому питанні.
– Чи буде дозволено купувати землю юридичним особам?
– Юридичним особам участь у ринку обмежуватися не буде за умови, що вони є українськими підприємствами, створеними відповідно до законодавства України, і всі кінцеві бенефіціари є виключно українськими громадянами. Якщо таке підприємство починає залучати іноземний капітал, земля буде відчужуватися у примусовому порядку.
Звісно, мова не про залучення кредитів — тут обмежень не буде. Але якщо йдеться про участь у капіталі підприємства, договір купівлі-продажу землі буде визнано нікчемним, земля вилучається без компенсації коштів і повертається державі або ОТГ. Ці норми ми виписуємо досить жорсткими.
Звичайно, ми розуміємо, що будуть вигадані різні схеми для того, щоб обійти обмеження. Але моніторинг буде здійснюватися у постійному режимі, і виявлення такої схеми — лише питання часу. Тому ми навмисно закладаємо високий ризик — конфіскація землі. Це буде кращим запобіжником для виникнення схем.
– Але чи буде дозволено українським власникам землі створювати з іноземним капіталом спільні підприємства, скажімо, у галузі зберігання, сервісу тощо?
– Якщо таке спільне підприємство (наприклад, елеватор) не є власником землі, то це буде тільки вітатися. Адже кінцева мета реформи — зробити аграрний сектор більш привабливим для інвестицій, дати аграріям потужний інструмент для розвитку виробництва продукції з високою доданою вартістю.
Концентрація повинна бути встановлена в межах від 10 000 до 20 000 га.
– До закону, що пройшов перше читання, подано багато поправок щодо концентрації землі. З боку влади ми чуємо тезу про те, що реформа має за мету відстоювання інтересів дрібних і середніх фермерів. Якою, за таких умов, може бути максимальна концентрації землі в одних руках?
– Давайте розділимо це запитання на два. З точки зору економіки така норма, як обмеження концентрації землі, є доволі безглуздою. Адже кількість землі в одного господаря не є важливою — важливо, яка вартість створюється на цій землі, яка ефективність використання кожного гектара. Але з точки зору недопущення монополізму в межах, скажімо, однієї ОТГ, з точки зору фіксації держави на малому і середньому бізнесі, норма стає логічною. І тут я погоджуюся з позицією, що концентрація повинна бути встановлена в межах від 10 000 до 20 000 га. Це є оптимальним розміром для отримання знижок при закупівлі ресурсів, формування парку техніки і виробництва гарантованого обсягу продукції для розвитку інфраструктури зберігання і, можливо, переробки. Це, за нашими розрахунками, мінімальна площа, з якою має сенс іти у власну переробку. Хоча, скажімо, 10 000 га для високого рівня переробки, на мій погляд, буде все ж замало.
– Тобто на часі буде кооперація між підприємствами?
– Власне, вона існувала й існує у двох основних формах. Перша — це умовно давальницька схема, за якої діють форвардні договори на вироблену сільгосппродукцію, які гарантують переробнику завантаження потужностей протягом року. Менш розвинена — кооперація між виробниками зі створення спільного напряму діяльності.
Треба налаштовуватися, що у першу п’ятирічку гроші будуть вкладатися у купівлю землі, а лише потім — у технології та ефективність. Миттєвого ефекту від реформи не буде.
– Модель ринку землі якої країни здається вам найбільш вдалою для запозичення?
– Ми вивчили різні моделі ринку землі в багатьох країнах і зрозуміли, що Україні треба будувати власну, окрему модель ринку. У Європі свої традиції, працюють багато дрібних фермерів, але такий макрорівень можливий лише за наявності дотацій і субсидій, які Україна дозволити собі поки не може. Кластери на кшталт Латинської Америки, які вирішують більше не виробничі, а логістичні питання, нам також не підходять, бо в них немає потреби — в Україні просто немає таких територій. Тому розмір 10 000–20 000 га і є найбільш вигідним з точки зору реалій українського агросектора. Крім, власне, виробництва, треба пам’ятати, що такі підприємства дбають про розвиток сільських територій, створюють достатню кількість робочих місць для того, щоб підтримувати життя в селі, де вони працюють.
І не треба забувати про суто українські традиції — наше суспільство є суспільством найманої праці, а не підприємництва. У цьому немає нічого поганого — державі просто треба враховувати це у внутрішній політиці. Зокрема, підтримувати сільськогосподарські підприємства, які будуть створювати достатню кількість робочих місць для розвитку території.
– Скільки років, на ваш погляд, потребуватиме реформа земельного ринку?
– Об’єктивно, треба налаштовуватися на період приблизно у 15 років, розділений на дві фази. Під час першої фази, яка триватиме близько п’яти років, буде спостерігатися найбільша оборотність земель — всі, хто хочуть продати землю, намагатимуться це зробити. Під час другої фази оборотність впаде до 2–3% на рік, і підуть інвестиції у цю землю. Тобто треба налаштовуватися, що у першу п’ятирічку гроші будуть вкладатися у купівлю землі, а лише потім — у технології та ефективність. Миттєвого ефекту від реформи не буде. І тільки через 15 років ринок стабілізується, будуть вироблені чіткі правила гри і піде планомірний поступовий розвиток.
Залишити коментар