Прилетів перший лелека до господарів села Лапшин на Тернопільщині

— Лелече гніздо у нас вдома, відколи себе пам’ятаю, — розповідає 63-річна пані Наталія, колишня працівниця банку. — Ще коли була маленькою, воно розміщувалося на старенькій, під солом’яною стріхою, стайні. З часом ми звели цегляну будівлю, і коли восени лелеки відлетіли, мій чоловік разом з вуйком, зробивши металічний каркас на шиферному даху, перенесли гніздо туди. Навесні бузьки прижилися.

Бузькова оселя на цьому подвір’ї – «багатоповерхова». Кожної весни турботливі птахи добудовують своє житло, тож воно стає об’ємнішим, важить тепер не менше 300 кг. Завдяки тому, що має під собою платформу, воно стійке, витримує сильні вітри. Торік лелеки нанесли туди багато трави, насіння осипалося і проросло. Щоб комфортніше птахам зараз було виводити потомство, бабуся попросить онука Романа прибрати гніздо — роблять так кожної весни.

Із сімейної пари цього сезону додому повернувся наразі один птах. Господарі не виключають, що під час довгого перельоту інший міг загинути. Або ж збився з курсу. Якщо його не буде ще протягом якогось тижня, лелека-самітник шукатиме собі іншого супутника життя — впевнена господиня.

Найбільше пані Наталя переживає, щоб лелеки виховали всіх своїх малят. Бо бували випадки, коли викидали з гнізда «зайві» яйця або ж позбувалися уже вилуплених пташенят. Орнітологи це явище пояснюють тим, що бузьки у такий спосіб свідомо регулюють чисельність свого потомства. Залишають у гнізді лише здорових і стількох нащадків, скільки здатні прогодувати.

— Одного разу мій онук підібрав на землі лелеченя, яке чи то випало з гнізда, чи його навмисно виштовхали звідти, — згадує Наталія Мисак. — Роман помістив його у рюкзак, піднявся по драбині і поклав назад у гніздо. Однак за деякий час дорослі птахи знову викинули «баласт».

До слова, найбільше в Європі лелек живе у Польщі – 52 тисячі пар. В Україні «білих птахів з чорною ознакою» — близько 18 тисяч сімейств.