Українці ризикують залишитися без м’яса
Українським виробникам вирощувати свиней не вигідно, а споживачам купувати червоне м’ясо недешево. Які проблеми не дають розвивати “свинячий бізнес” в Україні і як сталося, що українці за останні п’ять років стали на третину менше споживати “національного продукту”?
Австрієць Томас Бруннер полюбив Україну понад десять років тому настільки, що одружився тут і вирішив вкласти сюди родинний капітал. У полях Черкащини побудував сучасний свинокомплекс. Тоді прибутковість свинарства його приваблювала. А ще він мав місію – вирощувати у найкращій для тваринництва країні свинину без антибіотиків.
“Це забезпечує те, що Україна експортує не лише кукурудзу як сирий продукт, а через м’ясо, перероблений продукт, дає якісь націнки”, – розповів він ТСН.Тижню.
Томас Бруннер розповідає, що останні півроку ціни у виробників лише падають. Натомість кормова база “з осені зросла на 50%, а ціни впали до 36-37 грн за кілограм”. “За якийсь час знову буде нестача м’яса”, – переконаний фермер.
Свинина від Бруннера – найкращої світової кондиції. Без антибіотиків. Подібну вирощують ще лише у Норвегії та Швеції. Та на шляху експорту стала біда – африканська чума свиней, виявлена в Україні. І це одразу ставить хрест на всіх планах продати наше м’ясо за кордоном.
“Періодично ця хвороба з’являється, і вона повністю робить неможливим український експорт в будь-яку країну”, – підкреслює економіст Олег Пендзін.
Тож Бруннер приречений виживати в умовах дуже дивного українського ринку. Заблоковані поставки за кордон змусили фермера продавати свою суперсвинину в Україні. Але ледь не за ціною собівартості. І це на фоні шаленого стрибка кормів, які спричинив Китай!
“Є інформація, що Китай у великих обсягах закупає на міжнародних ринках зернові, кукурудзу для того, щоб відновити поголів’я свиней у своїй країні”, – розповідає ТСН.Тижню речник агрохолдингу Ірина Ваннікова.
Китай вирізав все поголів’я тварин, коли виявили свинячу чумку. Тепер хочуть знов заселити свиноферми, а для цього треба море зерна.
Як наслідок, такі як Бруннер або зціплюють зуби, чекаючи кращих часів, або закриваються. Але як тоді виходить: власники свиноферм плачуть, що продають ледь не в збиток собі, а ми ридаємо, коли бачимо цінники в магазині.
“В цій ситуації виробник взагалі не заробляє. Заробляє торгівля”, – переконує фермер.
То невже все це – змова супермаркетів?
Особливість українського свинарства – більша його частина вирощується у сільських хлівах. За словами економіста Олега Пендзіна, це погано хоча б тому, що в домогосподарствах ніхто не рахує собівартості. “Це не бізнес, це продаж надлишків”, – каже він.
Для Василя Маньківського з Жашкова це все ж таки бізнес, бо свинарством займається вже давно. І зараз для нього важкі часи, хоча чоловік щотижня привозить свої та сусідські надлишки до Києва.
“Люди не хочуть глядіти, бо немає рентабельності й вигоди”, – розповідає він ТСН.Тижню.
Покупці товар хвалять: “Це без брехні. Він найкращий!”.
Сам Василь каже, що орієнтується на магазинні цінники та попит: “Ціна формується від попиту. Якщо більше по сало йдуть, не хочуть м’яса, то сало дорожче за м’ясо”.
Але не всі покупці базарного ошийка чи сала знають про зворотний бік домашнього виробництва. Африканська чума не вибирає – великий ти виробник, чи просто тримаєш одне поросятко. І подальші дії селян з хворими та загиблими тваринами лякають. Снігопад зараз рятує наше око, бо інакше, наприклад, у лісопосадці неподалік Білої Церкви можна було б побачити огидний скотомогильник. Хворою свининою тут ласують собаки.
Колишній головний ветлікар Миронівського району Віталій Губрій розповідає ТСН.Тижню, що такі трупозвалища розкидані у посадках по всій Україні. “Це злочин. Через несвідоме ставлення громадян відбуваються такі речі. Так розповсюджується африканська чума”, – каже він.
І хоча для людей ця хвороба не несе загрози, для свиней вона смертельна. Заражене поголів’я треба знищувати, а продукти з нього їсти не можна, бо тоді людина стає носієм вірусу. Та злі язики кажуть, що приватники дорізають хворих тварин і збувають через базарні прилавки. Причина банальна – люди не хочуть втратити гроші, а державних компенсацій за знищену худобу дочекатися нереально.
“Тобто ми отримуємо два канали поширення вірусу: один через приватний сектор, через населення, яке купує тварин, а другий через м’ясо, м’ясо потрапляє на нелегальні бійні, потім іде на реалізацію”, – розповідає ТСН.Тижню виконавчий директор Асоціації “М’ясної галузі” Микола Бабенко.
Сірі бійні є у багатьох дворах по українських селах. Результат їх роботи ТСН.Тижню довго шукати не довелось. Простежили за причепом, з якого виглядали свинячі ратиці. Кермував ним, як з’ясувалося, приятель самого Ван Дама. “Я свого часу торгував на Бесарабці, фотографувався з Жан Клодом Ван Дамом”, – розповів свинар Сергій ТСН.Тижню, намагаючись заговорити журналістам зуби. Мовляв, трьох свиней привіз куму, щоб той зробив з них тушонку, яку самі ж потім і з’їдять.
Документів на забитих свиней уявний власник не мав. А от відповідь на питання, що таке сіра скотобійня, дав: “Все зараз сіре. Вся Україна. Що не так? Що вам розповісти про бойні? У нас же в Україні все як-небудь. І хай би воно так і було”.
Схоже, настрій перед зустріччю з “кумом” ми Сергію зіпсували конкретно. Наостанок він заявив, що вже влітку тримати свиней не буде.
І не тільки він збирається закриватись. Пан Анатолій з сусіднього села бідкається, що на зерно змушений витрачати весь прибуток. Чоловікові невтямки, чому йому платять за живу вагу втричі менше, ніж потім витребують з покупців: “Багато посередників, дуже багато, щоб м’ясо дійшло до прилавка”.
То з чого ж складається ціна на м’ясо, якщо і сірі, і білі виробники скаржаться на низькі ціни?
“Витрати на доставку тварин зі свинокомплексу на м’ясокомбінат, витрати на забій, переробку, знову ж таки, транспорт до торгівлі, націнка переробного підприємства, націнка торгівлі… І ми отримаємо ціну в магазині», – перераховує виконавчий директор Асоціації “М’ясної галузі” Микола Бабенко.
“Виделка” між закупкою і реалізацією називається постачальницько-збутовою надбавкою. Її максимальне значення на Заході встановлює держава. “І вона не може перевищувати 15-20%, в залежності від галузі”, – пояснює економіст Олег Пендзін.
Погляньмо на анатомію ціни української свинки. У тваринників за живу пацю платять, в середньому, по 37 гривень на кілограм. І, що цікаво, ця ціна не змінюється в Україні близько трьох років. Та на прилавках ми бачимо геть інші цінники – від 105 гривень за лопатку до майже 160 гривень за вирізку. За статистикою, у порівнянні з 2017 роком, ціни для споживача піднялися, в середньому, на третину, а для виробників стоять на місці. Свинарі звинувачують у такому перекосі ненаситну торгівлю.
Фермер Томас Бруннер підкреслює, що ціни на полицях не падають. А Микола Бабенко додає, що цінники можуть злетіти у такий космос, що викликають лише здивування. Проте контролюючі органи ніяких спекуляцій у рітейла поки не бачать.
“Я перевірив, наразі у нас немає відкритих справ”, – розповів ТСН.Тижню речник Антимонопольного комітету України Ігор Солдатенко.
Науковці ж бачать корінь зла у відсутності встановленої однакової для всіх учасників ринку оптово-збутової надбавки.
“Тобто коли держава контролює різницю між ціною виробника і ціною реалізації. Тоді й споживачу краще, і виробник чітко усвідомлений того, що на його праці ніхто не заробляє в три-чотири рази більше, ніж він вклав”, – каже Олег Пендзін.
Але поки виробники терплять, посередники вичікують, магазини накручують ціни, а державні інституції не втручаються. А що споживачі? Просто звикли до всього цього. За минулі п’ять років споживання свинини в Україні зменшилося на третину – з 21 кг до 14 кг. У Європі їдять втричі більше.
Костянтин Грубич, Костянтин Слюсар
Залишити коментар