Безцінне багатство, яке не цінують: про природні ресурси України

Одна з найважливіших складових довкілля – природні ресурси. В Україні вони перебувають у “затінку” техногенних проблем, і це критично неправильно. Бо всі елементи довкілля між собою тісно пов’язані і впливають один на одного. Саме тому сайт 24 каналу вирішив розібратися, в якому нині стані знаходяться основні природні ресурси країни, які головні проблеми у цій сфері. Допоможуть у цьому експерти Української природоохоронної групи.

Українці живуть одним днем

Перед тим, як почати розмову про проблеми природних ресурсів в Україні, акцентуємо увагу на такому важливому моменті – в українців дуже низька загальна екологічна грамотність. Це підкреслює і голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк.

“Українці, на жаль, не знають елементарних речей, – бідкається еколог. – Наприклад, які наслідки можуть бути через неправильне використання природних ресурсів. Люди звикли ними користуватися, як заманеться. Де живуть, там і нищать природу. Вирубують ліс, розорюють степ, бездумно використовують воду… Живуть одним днем!

Ось типові та актуальні приклади. У Карпатах багато місцевих неконтрольовано рубають ліс – кажуть, завжди так робили. Вони не бачать елементарного прямого зв’язку між зрубаним лісом і повенями, які потім заливають села.

Або посуха на Поліссі у квітні цього року. Це самий вологий місяць – там річки і болота мають бути повні води, земля має бути вологою… Але Полісся активно розорали – і тепер грунти швидко висихають. До того ж минулої зими випало мало снігу. От і сталася посуха! Потім по сухій траві і деревам поширився вогонь. Бо, знову ж таки, води в річках, озерах і болотах, які раніше заважали цьому, дуже мало. Тож минулої весни в Україні згоріло найбільше лісів за всю історію спостережень. І добре, що в травні пішли дощі і врятували від пожеж. А що буде наступного року? Ніхто не знає. Люди продовжують розорювати землю, осушують болота для видобутку торфу… Доходило до абсурду. Міндовкілля під час пожеж видало декалька дозволів на розробку торфовищ на Поліссі. Хоча навпаки – всі дозволи треба було скасувати! Торф дає мізерний внесок у економіку країни. Але шкода для природи через його видобуток – колосальна.

І такий важливий момент. Екологи і журналісти можуть піднімати проблеми і бити на сполох – скажімо, про розорюваня земель чи видобуток бурштину та інше. Але зупинити такі негативні процеси може лише держава. А зараз вона робить це погано.

Бувають такі сумні історії. Хтось розорав землю у заказнику. Це серйозне порушення, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Представники нашої групи пишуть заяву в поліцію, правоохоронці їдуть на місце злочину… Звідти телефонують нам і кажуть: так тут же нічого цінного нема – просто трава… Кричуще невігластво! То чого ми дивуємося ставленню до природи пересічних громадян”.

Розорювання землі – це розорення України

Земля – “розмінна монета”

“Україна багата на земельні ресурси. Може тому, в усі періоди нестабільності “розмінною монетою” у нас ставала земля, – каже голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк. – На початку минулого століття революції відбувалися з лозунгами-обіцянками “Землю – селянам!” У 1990-х українцям роздавали паї. Зараз мало що змінилося – знову пропаганда навколо ринку землі… І цим ми разюче відрізняємося від цивілізованих країн – того ж Євросоюзу, куди ми наполегливо прагнемо.

Бездумне розорювання в Україні веде до катастрофи

Зараз у Європі рішуче реагують на кліматичні зміни. Так, ЄС завтредив документ щодо збереження біорізноманіття, згідно з яким протягом найближчих 10 років 30% сільгоспугідь будуть переведені в статус природних територій та охоронятимуться. Уявіть – майже третина! Для України – це фантастика! Бо у нас навпаки – останні залишки природи намагаються якнайскоріше освоїти.

Вбивче розорювання

Раніше Україна на половину була зайнята степовими ландшафтами. Особлива їхня цінність – славнозвісні чорноземи. Ці грунти підтримуються рослинністю: поки вона є – тримається чорнозем; зникає рослинність – чорнозем руйнується. Тобто якщо узагальнити: поки є степ в Україні – доти буде чорнозем. Якщо степ зникне, то втрата чорнозему – лише справа часу. Головна ж причина зникнення степу – розорювання.

Яке, до речі, дуже серйозно впливає на зміну клімату. За розрахунками науковців, з одно квадратного метра ріллі за рік “викидається” в атмосферу 3 кілограми вуглецю. Це дуже багато! Якщо помножити на розорані площі на всій планеті, то вийде колосальна цифра. Скільки саме – навіть важко порахувати, та ніхто цього й не робить, бо нікому не вигідно. Але це точно більше, ніж будь-яке антропогенне джерело – заводи, електростанції чи автомобілі…

Міндовкілля України в Національному кадастрі викидів конкретно вказує, що останніми роками найбільший приріст викидів у атмосферу спричиняють нові розорювання. І це при тому, що більшість придатних територій в Україні “пішли під плуг” ще за часів СРСР. А нині вже розорють те, що не можна – схили, береги річок… Там по закону орати заборонено, але такі випадки стаються сотнями і повсякчасно. Як правило – це банальне самозахоплення, на яке ніхто не реагує.

Чому так відбувається? Ми думаємо, це пов’язано з ринком землі. Хоч продавати її ще не можна, але власники паїв уже готуються до цього і шахрайськи розширяють свої площі. Скажімо, куплятиме землю якась аграрна корпороція. Вона не буде детально розбиратися на місці, де там схили, де незаконно “доорана” територія… Подивляться на карті, скільки є квадратних метрів землі… Є 10 тисяч гектарів – купляємо!

Наша група намагається відслідковувати самозахоплення земель – тільки цього року подали більше 200 заяв до правоохоронних органів. Але ми не можемо контролювати все і всюди, тому беремося за самі кричущі випадки – наприклад, розорювання в заповідниках чи заказниках. Також останнім часом місцеві громади піднімаються і чинять спротив захопленню земель. Але порушень, повторюся, сотні. Іноді й винних дуже важко знайти. Як от нещодавно було на Чернігівщині. Фермери взяли в аренду пасовища – і переорали. Фермери ті – не місцеві, їх ніхто не знає. Затримали тракториста – він, звісно, говорить: мене найняли, я лише виконував замовлення… Ситуація типова для всієї України.

Незабаром УПГ оприлюднить дослідження щодо розорювання земель в Україні. Вже зараз можна сказати – там будуть жахливі дані. Наприклад, є статистика, що у деяких районах Миколаївщини за останні 8 років кожен п’ятий квадратний метр, що залишався від степу, – вже розорали. І сталося це, підкреслюю, переважно за останні два роки.

А ось ганебний приклад з Херсонщини. Там є відома пам’ятка – Долина курганів. Поки ми працюємо над тим, щоб зробити на її території національний парк (причому, ми – в широкому сенсі слова, бо це – Міндовкілля, Херсонська обладміністрація, наша організація та інші) – місцеві сільради поспіхом на аукціонах віддають землю під ріллю”.

“Через розорення землі виникають не лише кліматичні проблеми, – продовжує Олексій Василюк. – В Україні кожен третій вид тварин і рослин, які занесені до “Червоної книги”, є степовим. Тож зникнуть степи – загинуть і рідкісні види. Та навіть більше – сумна доля чекає взагалі всі степові види флори і фауни. Бо вони просто не матимуть свого ареалу. І якщо так станеться, це буде не лише наша національна катастрофа, за неї також ми відповідатимемо перед Євросоюзом. Бо серед європейських країн – лише Україна має степи, і саме Україна відповідальна за збереження степових видів тварин і рослин. (Росію ми не беремо до уваги, бо вона, на відміну від нас, не прагне вступити до ЄС.)

Навколо “Червоної книги” часто виникає полеміка. В першу чергу – через те, які види тварин і рослин вносять до неї чи вилучають. Зразу відзначу: “Червона книга” – не якийсь канонічний перелік тварин і рослин. Щодесять років науковці переглядають, які зміни треба внести в “червоний” перелік. При Академії наук є спеціальна комісія, в якій по кожному виду є відповідальий науковець – саме вони пропонують і обґрунтовують зміни до “Червоної книги”.

Деякі активісти заявляють чи пишуть у Фейсбук, що не варто нічого вилучати з “Червоної книги” – хай ті види будуть під охороною, чим більше – тим краще. Але загалом в Україні – 70 тисяч видів живих організмів. Всі потребують уваги, але всіх не можна вписати в “Червону книгу”.

Ще один важливий момент. Наука постійно розвивається, застосовуються нові види досліджень. І науковці в останні роки з’ясували, що деяких видів тварин просто не існує! Наприклад, в українську “Червону книгу” внесена так звана “гадюка Нікольского” – але виявился що це просто “чорна форма” гадюки звичайної. Вона рідше зустрічається, проте це той самий вид! Звісно, що “гадюку Нікольского” треба виключити з “Червоної книги”. Аналогічний випадок – з березою чорною. Після генетичних досліджень виявилося, що такого окремого виду не існує – це звичайна береза, просто в певних умовах виглядає інакше. Тож підкреслюю ще раз: у “Червоній книзі” не може бути виду, якого не існує!

Взагалі полеміка навколо “Червоної книги” часто надумана і суб’єктивна. Я впевнений, що питання включення чи виключення якогось виду з книги має вирішувати тільки спеціальна комісія, про яку я згадував. Не можна знецінювати роль науковців, не можна тиснути на них статтями в медіа, мітингами та заявами, що вони роблять щось шкідливе для природи. Вуличні протести – взагалі не прийнятний варіант. Наприклад, активісти добилися того, що лося включили до “Червоної книги”. А завтра зберуться сотні мисливці, проведуть масштабний мітинг, на якому вимагатимуть, аби лося виключили з охоронних видів і вважали мисливським. То що – треба виконувати їхні вимоги?! Ні! Так само, як і вимоги вулиці щодо включення якихось видів до “Червоної книги”. Повторюся: все має вирішувати лише спецкомісія!

Лось – могутній звір, але й він потребує охорони

А тепер – важливий нюанс. На прикладі включення того ж лося до “Червоної книги” поясню, чому це створило досить неоднозначну ситуацію.

Отже, лось точно потребує охорони, полювання на нього – це загроза для існування виду! Я взагалі категоричний противник полювань, але зараз не про це… Коли лось був мисливським видом, то стояв на обліку. Мисливські господарства звітували про кількість тварин у своїх угіддях, де саме вони мешкають… Тепер, коли лось став “червонокнижним”, такі дані ніхто не збирає, бо в Україні немає служб, які могли б провести такий моніторинг, немає також ні ресурсів, ні фінансів на це… Тому був би ідеальним варіант, щоб лось був включений до “Червоної книги”, але також залишався і мисливським видом – з мораторієм на полювання. Тоді тварини були б захищені законом, але мисливські господарства продовжували б збирати про них дані й складати звіти”.

Українському суспільству не можна довіряти збереження природи

“Природоохоронні об’єкти – дуже важливий ресурс збереження і захисту біорізноманіття, – каже Олексій Василюк. – Але якщо в Україні вони займають 6,77% території країни, то в Європі – десь 18%! Тобто майже втричі більше! До того ж, крім національних об’єктів, там є загальноєвропейська мережа “Натура 2000”. Вона створена для спільних дій за єдиним підходом на важливих природоохоронних територіях.

В Україні теж створюється така мережа – називається “Смарагдова” – яка буде долучена до загальноєвропейської. Вона охопить майже 12 мільйонів гектарів! Законпроєкт щодо мережі вже три роки лежить у Верховній Раді, базу для нього розробляли сотні науковців… Але ухвалити документ все ніяк не можуть! Постійно мінялися склади робочих груп – то через переформатування Міндовкілля, то через парламентські вибори… Але є надія, що депутати нарешті проголосують за закон про “Смарагдову мережу” ще цього року.

До речі, іноді доводиться чути такі аргументи: який сенс від природоохоронних об’єктів, якщо регулярно з’являються новини – там вирубали ліс у заповіднику, а там полювали в заказнику… Буцімто – статус не рятує. Насправді – хоч на всі сто він не рятує, але дуже допомагає. Бо випадків серйозних порушень на об’єктах під охороною все ж набагато менше, ніж на інших територіях, де таке трапляється постійно.

Сучасному українському суспільству, на жаль, не можна довіряти збереження природи. Тому природоохоронній статус – це дуже і дуже важливо! А у випадку зі “Смарагдовою мережею” є ще один плюс. Її контролюватиме Євросоюз, а це серйозний стимул для України дотримуватися цивілізованих правил. Бо інакше нас у ЄС не візьмуть…”