Як курей врятували 75-річного чоловіка від голоду на окупованих Олешках

75-річний Олександр Сердюков з тимчасово окупованих Олешків на Херсонщині вимушено обмінював курячі яйця на борошно та пшеницю для виживання. Після припинення роботи магазинів, мешканці міста, за словами чоловіка, вдавалися до харчування травою, а пошук продуктів супроводжувався ризиком під російськими дронами. Подружжя Сердюкових довго не наважувалося покинути місто через стан здоров’я дружини та заміновані дороги.

«Люди їли траву, щоб вижити»

Олександр Сердюков розповів, що спочатку в Олешках функціонував центральний ринок, де можна було придбати продукти. Згодом ринок згорів, а магазини припинили свою роботу один за одним. Це призвело до критичної нестачі їжі.

«Останні пів року залишилося два магазини, але вони не працювали, бо машини, які привозили продукти, підірвалися. І тоді виникла ситуація з голодом. Люди доїдали останні крихти, які в них залишалися. А навесні та влітку почали харчуватися травою. Їли траву, щоб вижити», – розповідає Олександр.

Найбільш вразливими виявилися мешканці багатоповерхових будинків, особливо літні люди, які не завжди мали змогу вийти з дому за їжею. Подружжю Сердюкових пощастило більше, оскільки вони мали невеликий шматок землі, де Олександр посадив картоплю.

Ще на початку повномасштабного вторгнення Олександр придбав 12 курчат. Ці птахи стали для подружжя джерелом продуктів, адже вони несли яйця, які вдавалося обмінювати на інші необхідні товари.

«Я одразу збагнув, що потрібно купити молодих курчат – вони врятували нас. Вони несли яйця, і в мене іноді з’являлася можливість обміняти їх на щось. Навіть оголошення були: хтось писав, що поміняє борошно чи пшеницю на яйця. Я підходив, і таким чином ми трималися», – пригадує Олександр.

Пошук їжі перетворився на щоденне завдання. Люди шукали продукти на майданчику біля лікарні, де навесні переважно продавали зелень.

«У нас зранку було єдине завдання – встати й піти знайти десь шматок хліба. Оце з сьомої до восьмої години ранку: десять разів сходиш – на десятий щось знайдеш чи поміняєш», – говорить чоловік.

Небезпека пересування та втрата транспорту

Пересування Олешками було вкрай небезпечним через обстріли, дрони та міни. Олександр Сердюков згадує випадки загибелі людей під час пошуку їжі.

«Ми з сусідом якраз прийшли по їжу, коли налетіла купа дронів. Звідки – самі не пам’ятаємо. Сусіда вбило на місці, уламок влучив у голову. Мене відкинуло вибуховою хвилею й усе на мені згоріло, але я залишився живим. Того дня там загинуло дуже багато людей. Вони навіть не встигли нічого купити», – пригадує Олександр.

Місто також потерпало від постійних обстрілів, що призводили до загоряння будинків. Люди, які втрачали житло, переселялися до осель тих, хто виїхав.

Російські військові спочатку відбирали легкові автомобілі, а згодом почали знищувати транспортні засоби за допомогою дронів.

«Маленькі машини в нас усіх відбирали. Тільки з’являться – підходять з автоматом: “Виходь”. Сідали на ту машину й їхали. Потім з’явилися дрони. Вони почали без розбору знищувати всі машини. Будь-який транспорт, який їде, незалежно від того, хто там усередині сидить, знищувався», – каже чоловік.

Через це протягом останнього року мешканці переважно пересувалися велосипедами, перевозячи на них здобуті речі. Однак навіть це не гарантувало безпеки.

Дороги навколо міста були заміновані, і попри це, жителі намагалися пішки вибратися з Олешків. Частина людей, які намагалися виїхати або знайти продукти, підривалися на мінах.

«Тіла людей розривали вовки, собаки; вони гнили. Але не було такої організації, щоб узяти й привезти до лікарні. А тих людей у місті, хто наступив на «пелюстку», кому відірвало руки, ногу чи голову – їх усіх у чорний мішок і в лікарні складали як дрова. У морзі складали, там стояв страшний запах», – розповідає чоловік.

Вимушене рішення про евакуацію

Попри складні умови, Олександр із дружиною намагалися піклуватися про своїх двох собак, ділячись з ними їжею. На жаль, одна з тварин загинула від пострілу російського солдата.

Подружжя Сердюкових тривалий час вагалося щодо виїзду з Олешків, не бажаючи покидати власний будинок та через складність самостійної дороги. Проблеми зі здоров’ям, зокрема тиск у чоловіка та кардіостимулятор у дружини, робили тривалі переміщення неможливими.

«Ми вже не молоді й не такі здорові, щоб пересуватися на великі відстані. У мене проблеми з тиском, а в дружини стоїть кардіостимулятор. Їй дуже складно пересуватися. Люди, які приїжджали, казали: там трупи лежать уздовж доріг, уже чорні. Після цієї розповіді я сказав, що нікуди не поїду. У мене й фізичних можливостей не було, щоб виїхати на 20–30 кілометрів і десь там щось купити. Це нереально було», – каже Олександр.

Про можливість організованої евакуації Олександру повідомила донька. Спочатку він не повірив, але після розмов з людьми та зваживши всі обставини, вирішив виїхати.

«Я першого дня відповів, що не вірю. Потім почав виходити на вулицю, радитися з людьми. І десь за три дні я вирішив. Сказав дружині, що треба їхати, бо більше такого шансу не буде», – пригадує чоловік.

Джерело: AgroNews

---

Додав: Olexandr Oliynyk