В Україні є село, де на свята готують їжачатину
Село Столинські Смоляри, що розкинулося на Поліссі, у Любомльському районі, — унікальне. Такої дивакуватої кулінарної традиції, як тут здавна ведеться, немає більш ніде: найвишуканішим делікатесом на столах місцевих жителів є… їжачатина!
Саме цю страву замовляють гості, коли їдуть у Столинські Смоляри на весілля, хрестини чи престольний празник. Село розкинулось поміж лісами. Завдяки дикій природі й виживають місцеві. Бо мають ягоди та гриби. А ще — їжаків. Їх готують у Столинських Смолярах споконвіку.
Про це пише “Високий Замок”.
Володимир Таранов родом з Росії, та відколи його на Любомльщину привезла дружина (як сам з усмішкою розповідає), то вважає себе місцевим. Звісно, усіх тутешніх традицій дотримується і незвичним делікатесом залюбки смакує.
— О-о-о, яке те м’ясо на смак добре! — каже, прицмокуючи. — Їсти — не наїстися! Пальчики оближеш! Куди там домашній курці. Ніщо з їжаком не зрівняється — ні качка, ні кролик.
— А дружина вам часто його готує? — запитую.
— Ні, — зізнається. — А сам я ловити їжаків не вмію.
Щоб натушкувати каструльку смакоти, селяни влаштовують справжні лови. Серед ночі мотоциклами виїжджають у поля з собаками і там ловлять звіряток. Колись привозили мішками, не менше пів сотні колючих, тепер же — по кілька штук.
«Тепер їжак не той пішов — дрібненький дуже, не тучний. То й м’яса з нього мало», — кажуть селяни. «Бо всіх переїли!» — додає хтось.
В околиці парубків зі Столинських Смолярів звуть «йожиками». Колись дівчата зі сусідніх сіл навіть соромилися за них заміж іти, щоб і до них «колюче» прізвисько не прилипло…
А й справді були часи, що їжаків тут готували мало не в кожній хаті. Першою помічницею тоді ставала паяльна лампа. Нею обсмалювали «колюхи», аби можна було тушку взяти в руки, тоді добре обшкрябували. На очах їжак ставав білим. «Тоді рубай та в баняк кидай, — усміхаючись, кажуть „йожики“. — Трошки приправки — і в піч!».
У хлопців аж очі загоряються та слинка тече, коли переповідають секрети місцевої кулінарії. Прихвалюють їжачатину так, що у самої язик втікає. «Спробувати б», — натякаю. «Неврожайні роки, — пояснюють. — Це колись їжаки лежали в морозилці аж до Пасхи. Тепер не те що гостям — собі не дістати. Хоч бери та й ферму заводь!».
«А ми гидуємо їжаків їсти, — долучаються до розмови сільські жіночки. — Бо вони всяку погань їдять. То тільки в казках їжак ласує грибочками та яблучками, а насправді ловить мишей, вужів і гадюк».
Та «йожики» на це не зважають. Кажуть, цього року ще не виходили на лови. Мовляв, «золота» пора в цьому ділі — осінь. Тоді їжачки мають добре нагуляний жирок, а він додає страві смаку. Щоправда, зізнаються «йожики», скоро все-таки подадуться в поля. Адже на день святого Володимира, 28 липня, у них — престольний празник. Тоді без їхньої візитівки на столі ніяк.
Їжак не лише смаком м’яса славиться, а й цілющим туком. Ним лікують хвороби шлунково-кишкового тракту (особливо добре, запевняють, гоїть виразку шлунка), туберкульоз, стоматит, заживляє рани, порізи, опіки. Щоб добути цей жир, їжачатину перед тим, як ставити на вогонь, не солять, і всяким зіллям не заправляють. «Я сам тим жиром вилікувався», — розповідає Володимир Таранов і просить хвильку зачекати. За мить чоловік виносить з хати баночку. «Ось. Не жир — золото! П’ять років тому в мене виразку виявили. Готувався до операції, а тим часом спробував народний засіб. Пив жир натще щоранку. І коли поїхав на повторний огляд, лікарі не вірили, що все почало затягуватися. Випитували в мене, чим лікувався. Але я не признався».
Пів літра їжачих ліків коштує 500 гривень. Недешево, подумає хтось. Але якщо порахувати, скільки ж то звіряток треба, щоб його натопити, то ціна й невелика. Бо як їжак більший попадеться, то до ста грамів туку з нього зібрати можна, а як дрібнота, як останнім часом, — то хіба що ложку…
За цілющим жиром колись їздили до Столинських Смолярів не лише з околиці, а й із сусідньої Білорусі. А їжачатину возили на дегустацію аж у Київ! Досі згадують місцеві, як бував у них поважний генерал лісового господарства — і ніяк не міг вгадати, що за екзотичну дичину для нього зготували. Коли хлопці зізналися, той не відступився, доки свіжі тушки зі собою в столицю не повіз. Казав, зготує делікатес для друзів-депутатів. Об заклад бився, що такого з них ще ніхто зроду-віку не пробував…
Залишити коментар