“Вночі стояли на блокпостах, вдень сіяли”: фермер з Київщини розповів, як пережив перші дні повномасштабної війни
Ми продовжуємо розповідати про фермерів, які погодились взяти участь у фотопроєкті “Сміливість бути українським аграрієм”, підготовленому компанією БТУ-ЦЕНТР. Нагадаємо, що його мета – розповісти історії вітчизняних аграріїв, які в умовах війни продовжують працювати, підтримувати економіку країни, допомагають збройним силам та мирним мешканцям. Над проєктом працював фотограф та волонтер Віктор Аджамський, який також пережив жахи війни, пише SEEDS.
Тож цього разу своєю історією поділився фермер, голова ФГ “Геркулес” Віктор Шеремета. Він зазначив, що війна застала його поза межами України.
“Напередодні війни я перебував за кордоном на міжнародній конференції з сільського господарства, яку проводила компанія John Deer. Там було багато аграріїв з України, моїх колег. Ми дізналися про початок повномасштабного вторгнення, за іронією долі, з російських телеканалів, які транслювалися у вестибюлі готелю. Перше відчуття – шок. Розмови про війну велися ще з січня, проте хотілося вірити, що у XXI столітті таке неможливо. Ми одразу залишили конференцію, взяли квитки на літак до України. Виявилося, що повітряний простір над Україною вже закрився, а по найбільших аеропортах росіяни нанесли ракетні удари. Через сусідні країни ми дісталися Києва. Я побачив, як місто готується до війни”.
Повернувшись до України, Віктор Шеремета вирішив зайнятися волонтерством. До того ж, він активно працював, щоб зберегти господарство.
“Шок першої доби війни змінився неймовірним патріотичним морально-емоційним підйомом. Я повернувся додому, треба було переводити господарство на “військові рейки”. Мільйон гривень я відправив для наших військовослужбовців. Вантажівки ми також передали на потреби ЗСУ. Кожного дня по півтонни пального віддавали підрозділам збройних сил та територіальної оборони. Переганяли легкові автомобілі для військових підрозділів, доставляли продукти харчування на фронт у Сумській області. Коли північні регіони були окуповані, надавали допомогу переселенцям: експорт зупинився, пшениця лишалася на складах, тому ми виготовили з неї борошно і передали його цивільним”.
До того ж, фермеру довелось опановувати і військову справу.
“Навколо нашого села миттєво, ще у перший день війни, звели блокпости. Ми отримали стрілецьку зброю. Вночі стояли на блокпостах, вдень сіяли – такий був у нас режим. Автомат я зберігав прямо в кімнаті, під ліжком. Дружину, доньку та онуків хотів відправити в евакуацію в західні області. Проте вони категорично відмовилися. А потім дружина та донька попросили мене навчити їх стріляти. Я навіть не очікував від них такої рішучості. Стріляти я вмію, в мирний час ходив на полювання. Ми кожного дня виїжджали на пустир і тренувалися. Донька, до речі, стріляє дуже влучно, як виявилося. Хочу вірити, що це вміння їй ніколи не доведеться застосовувати”.
Залишити коментар